Віталій Орловський - Біля воїна в потязі пусто

Біля воїна в потязі пусто:
Він брудний і від нього смердить,
Його очі - мов тріснуті люстри,
Болю й сорому нікуди діть.

Відвертаються люди, їм гидко.
«Мам, він пʼяний?» «Синок, не дивись!»
Поїзд тягне життя надто швидко
І доїде до смерті колись.

Піднімається воїн і тихо
Йде до виходу, тягне протез,
І на людях розтоплює кригу:
Заглядають: «З ногою чи без?»

На зупинці виходить у місто.
Син розчулений, мама мовчить.
Вільне місце - усі спішать сісти.
Хтось нас бути людьми ще навчить?..