Марія Бурмака - Не смійся мене

Ти з дитинства пам'ятаєш, коли тобі услід
Слова образливі кричали, бо ти не такий, як всі.
І це з роками не минає, не зітреться ніяк,
і ніби ти - це я.

Я мов малюк сумний, той самий, що останній між усіх,
ніби самотня юна мама, услід якій лунає сміх,
немов хлопчина в окулярах, чи у брекетах дівча,
в усіх прохання у очах:
Не смійся з мене, мені болить,
Ти уяви собі хоча б на мить,
що я - це ти, а ти - це я,
і весь наш світ лише одна сім'я.
Не смійся з мене...

Хтось, як безпомічний каліка, якого ти не помічав.
Він не просив би зроду-віку, якби усього вдосталь мав.
І ми однаково самотні, коли самотньо на душі,
тому скажи:
Не смійся з мене, мені болить,
Ти уяви собі хоча б на мить,
що я - це ти, а ти - це я,
і весь наш світ лише одна сім'я.
Не смійся з мене...