Іван Гавриляк - Останнє кохання

Останнє кохання, мов тихий світанок,
Воно - мені сповідь, воно- ніби храм,
Несе у долонях і муку ,і спалах
І дивну отруту й солодкий дурман.
Кохання- загадка, мов подих весни,
Воно не дає до кінця зрозуміти.
Життя нам замало, щоб знати усі,
Його потаємні дороги у світі.

Останнє кохання — горить, не зника,
Останнє кохання — дорога ясна.
Останнє кохання — це віра й політ,
Останнє кохання — у серці на вік.
Останнє кохання не згасне, о, ні,
Воно, мов світанок, живе у весні.