Монолог - Сяйво крізь темряву

Силою мрії малюю картину, де зняті кайдани, розправлені крила,
Де прокляті кати горять або тліють, на вічних вогнях, в руїнах країни.
Його. Двоголові орли, від голоду лютого жруть одна-одну,
Від снаги сухої кров п'ють у своїх, та випивши всю напитись не в змозі.

Вдова, поливай урожай, сльозою своєю на мертвому полі,
Та сироти слідом витоптують пай, босою ногою при кожному кроці.
В лісах хай полює хижак, на кожного з них, адже роги на лобі,
На кожному розі перевернутий знак, що вірою став для цих диких двоногих.